Дарина Соль

Основна мета будь-якої дії - систематизація і узагальнення отриманих знань, що в результаті призводить до отримання нового результату. (Не дарма закінчую універ, хоч щось розумне знаю😅) І саме з цією метою, вирішила урізноманітнити цю подобу блогу корисними публікаціями, що можуть стати у нагоді всім, хто пише, та-й можливо буде цікавим тим, хто читає але цікавиться тим, як відбувається процес створення книг, персонажів та історій. Одразу зауважу, що все написане тут не претендує на звання істини та не створюється з метою подальшого перетворення на посібник для письменника. Це швидше історія того, як 5-річна мала одного разу підійшла до мами і вкотре попросила записати віршик, що придумала, а мама їй сказала "Боже, Даша, коли ти вже навчишся писати?". Ну от.. Даша виросла, писати навчилась і передував цьому довгий і нудний шлях від першої вчительки, схибленої на релігії, від курсів, лекцій та марафонів письменників, до перших власних публікацій, перших літературників, перших

Поки я тут сиджу у оточенні чашки з фервексом, фотошопу та бубна (не запитуйте навіщо, просто прийміть як факт) і намагаюсь не з'їхати з ґлузду від обробки однієї зі зйомок, зрозуміла одну просту річ. Попри усі заперечення мною факту професійного вигорання, чи-то клятий грип, що підкрався, як +3 кілограми на вагах непомітно та безповоротно, чи-то відкриття комерційного кабінету з усіма нервами, пригадуванням того, який-же у мене був підпис, коли я отримувала новий паспорт та певних сутичок з модераторами порталу.. але щось викликало всередині такі відчуття безпорадності та самоності, що не рятує ані робота, ані чоловік, що скоро сам від мого стану на місяць завиє, ані навіть мій шалено коханий кіт, що приходить на першу вимогу.  Відчуття, вкрай неприємне і це відображається на моїй творчості, а саме.. відчуваю, що за два дні, коли нові розділи що написані уже давно, будуть опубліковані – на вас чекає день-другий затримки публікацій, бо у мене в голові сидить мавпочка, що плескає у

Чим більше я читала - тим більше запитань з'являлось у моїй, тоді ще дитячій голові. Чим більше запитань з'являлось - тим більше книг я читала, щоб знайти на них відповіді. Мабуть, саме тому, доживши до такого поважного віку, я все ще - студентка😅і думаю що дві освіти - не межа😄Але питання не у тому. Я не знаю, чи прочитає це взагалі хто-небудь, от чесно. Але якщо хтось тут є і я не розмовляю зараз зі своїм котом, що дивиться золотими очима на мої потуги завести блог, у якому зможу спілкуватися з людьми, то мені дуже цікаво – що спонукає вас читати?  За філософськими роздумами про причини читання людьми художньої літератури, було випито чимало чашок кави, обговорено довгі години бесід з друзями, проведено чимало ночей за розмовами на моїй кухні і ще більше за пустопожнім спогляданням білої стіни. Але однозначної відповіді я так і не змогла знайти. Якщо поглянути на мою власну бібліотеку, то там можна виявити мабуть відсотків 80 художньої літератури у різних жанрах, вона значн

Привіт! Якщо ви тут - отже знаєте хто я. Менше року тому я припинила "Писати у стіл" і нарешті показала свої творіння світу на одному із порталів для письменників та читачів. За ці 10 місяців ми познайомились, сформували власну, хоч і маленьку, але неймовірну аудиторію, яку я дуже сильно люблю💖 І все було-б добре, але мені не вистачає того функціоналу, що може запропонувати портал. Тож сьогодні я вирішила що знову прийшов час змін та створила цей блог. Не лякатись, я не збираюсь перетворюватись на блогера і показувати вам усі свої чашки з кавою та чаєм😅. Я просто хочу спілкування. Мені цікаво дізнатись хто мої читачі, чим вони живуть, дізнатись чому з тисяч неймовірно талановитих авторів, обрали саме мої книги. Я хочу мати змогу спілкуватися з вами, дякувати вам за підтримку і теплі слова. Хочу знати що саме ви бажаєте читати, вислуховувати ваші думки та критику (чесно кажучи, у мене нереально добрі читачі, адже за увесь час жодної критики не було, але раптом вам є що сказа